Приростання пристрастей

КУЛЬБАБИ ЗЛА

Мудрій жінці, котра спала під деревом,
Між травою, жовтими листками-першачками й парканом,
Ми, як це прийнято в таких ситуаціях,
Поставили філософське запитання:

- Що з усього, що є у світі,
Вийшло найкраще?

- Звісно, недосконалість, - відповіла вона, прокинувшись -
Недосконалість вийшла найкраще!
Подивіться, яка вона ідеальна!
Ось справжній вінець творіння!
Гляньте, як усе ламається,
Як нікуди нічого
Не годиться,
Яка дурна людина,
Й було б надто дрібно,
Якби це стосувалося тільки добрих речей,
Але ж дивіться,
Навіть сам Князь Сього Світу
Часом перетворюється на кульгавого пуделя,
І ті, хто хотіли зламати умовності,
Зламати стіни й іконостаси,
Лиш вибудували нові,
Минуть дні – й ви побачите:
Квіти зла виявляться кульбабками!

Повз нас пронеслася вантажівка вітру.
Ми більше не питали цю жінку.
Ми йшли геть мовчки.

Були останні дні літа.
В університетських гардеробах
Повільно гойдалися
Порожні металеві конструкції.

 

ОСЬО МОЇ ОБ’ЄКТИ

автобус продирався крізь
зелені й жовті фрагменти
столичної агломерації
пасажири мовчали
та раптом один із них
будівельник
зігнутий
у синій смугастій футболці
з засмаглою шиєю
та з обличчям
схожим на м’яч після програного півфіналу
підхопився
випростався
груди розправив
показав на забудову посеред лісу
і закричав

осьо мої об’єкти
осьо мої об’єкти
осьо мої об’єкти
бля!

бачиш як
світ – неокласик старий
невмирущий і неубієнний
те саме повторює щораз впевненіше
а нові люди так само як попередні
спину розігнуть і усміхнуться
проколять бульбашку неба блиском очей
тільки один раз
тільки тоді коли можна буде
торкнутись чогось щоб лишився слід
надряпати на стіні ім’я своє і район
написати на брудній машині «помий мене»
відстрелити носа статуї
зламати комусь життя
подарувати життя
нарізати поле як торт
лишити клаптик на чарівному дереві
побудувати поверх
обклавши його пінопластом

кажуть
усе змете
кажуть
мало що лишиться
кажуть
невдячні нащадки забудуть
синці що ти світу поставив

але ж буде буде та мить!
коли станеш ти перед пасажирами
свого автобуса
ткнеш Туди пальцем і засмієшся щасливо

осьо мої об’єкти
осьо мої об’єкти
осьо мої об’єкти
бля!

 

У ВАС ІЩЕ ЛІТР ВИНА

Порожня лунка автостанція
Південної ночі
З зірками тонкими і гострими.

Щораз довші паузи
В концерті цикад,
А небо чорніє,
Наче самшитовий лабіринт.

Мохом розквітла
Праворуч старезна гробниця,
Зліва впускає чергове каміння
Храму остання стіна,
І на невидимих скелях
Згорнулася
Чорна кішка печери.

Уламки-уламки,
Добре, що вас розтрощило,
Ви тепер такі милі,
Зворушуєте комусь серце,
А тоді, а тоді –
В печерах тримали закутих бранців,
Із храмів виходили натовпи
З мечами та смолоскипами,
Щоб розорити сусідній квартал,
І черепиця в вогні
Розколювалась,

Була біда –
А стала археологія,
Й кавалочок кістки чарівно
Пливе у нічному гравії.

…Знов робить паузу ця цикада…

Бери в руки шланг –
І поливай
Акації, стіни, самшити, гравій,
Зачинену чебуречну,
Руїни в землі й у небі!
Хай все сильніше блищить!
Хай іще більше блищить!
Тим паче, до ранку ще так довго,
Тим паче, у вас іще літр вина,
І рук її теплих
Стільки довкола!
Точно більше,
Ніж дві.

 

***
Озеро, ображене мовчанням,
Дметься, набирає люто-сірий колір з хмар.
Вітер найнадійніший,
Передгрозовий
На поверхні водяній вирощує
Свинцеві квіти хвиль.

Порожньо.
Пісок засмагу щосекунди губить.
Лиш одна чорненька крапка
Озером блукає,
А між хмарами й водою
Білі фото-голуби
Маятникують.

Озеро, чи ти забуло?
На ображених у нас тут воду возять!

 

30 РОКІВ

Жінка – Чорне На Золотому
і жінка – Золоте На Чорному
вулицею, встеленою сливами,
несли здоровенну табличку
«30 РОКІВ»
з картону пакувального.

- Казала я, треба було позолотити!
- Та ні! Позолотимо знаєш коли?
На 50 років! Буде що подарувати хоч.

Оце перспектива.
Навіть у картоні
живе оптимістичне зернятко.

 

ВЕЛОСИПЕДИСТИ РУХАЮТЬСЯ В ТАКТ

М’яко наближається до крил пінопластових
літака нашого
червона ця земля
на краю міста,
до якого я, попси співачка,
прилітаю на гастролі.

Валенсія, місто з пляжами пустими й довгими,
як холодильник,
як весільна сукня,
місто – скромний духовий оркестр,
уночі тихе сухе вино з кубка,
що його вдень представляють як чашу Ґрааля,
стадіони на сухому дні
депортованої річки,
тут сьогодні я співатиму свій хіт:

Велосипедисти
рухаються в такт
попа вверх,
попа вниз –
ах!
ах!
ах!

Мліють усі, коли я співаю,
танцюю в короткій м’якій спідничці
та викидаю вбік ніжку,
трішки товстішу за норму,
всміхаюся гостро, наче наївна дитина,
та знову приспів повторюю:

Велосипедисти
рухаються в такт
попа вверх,
попа вниз –
ах!
ах!
ах!

Хтось вважає, що так мене споживають,
але не треба
співчувати –
всі свої яблука
я сама викладаю на цю червону землю,
сама пропоную
й радію, коли їх їдять,
радію, як та бабуся добра,
всім я подобаюсь,
хтось уявляє себе зі мною,
а хтось – себе – мною.
Ага, ледь не забула приспів:

Велосипедисти
рухаються в такт
попа вверх,
попа вниз –
ах!
ах!
ах!

Сьогодні, так, сьогодні
я виступатиму не в короткій спідничці,
а в цих чорних джинсах
і в дивних легких чоботях
без форми, зате з дірками,
у футболці з малюнком кораблика.
Глядачі будуть розчаровані.
Валенсії не пощастило.
Але я
можу собі це
дозволити.
Закінчились яблука.
Любіть мене просто так.

 

ДРАМА КОЛЬОРІВ

Соняху на далекому горбі!
Мені все ніяк не виходить
Простежити – чи ти справді крутишся вслід Сонцю?
Як не прийду, все та сама година,
Спостереження, отже, втрачає сенс.

Зате.
Сонях подарував радісну драму кольорів.
Це дуже просто.
Спочатку кольори прапора
Лягли одне на одного:
Як сендвічеві півкулі, як дві жаби,
Як жаба й гадюка нарешті.

Утворилося зелене.

Тоді –
На горбі розцвіли соняхи,
Й спершу цяточками, потім крапельками побільше,
Тоді мазками
Попробивалося знов крізь зелене – жовте!

Повернення жовтого!
А ви думали, вже все?
Вилущується зі шкаралупи зеленої,
Б’є молоточком музичним землю,
Прапор знов розповзається по своїх половинках,
Небо синіє,
Прагне якнайскоріш розплювати всі хмарочки,
Що більше жовтого,
То більше синього,
Менше зеленого.

 

***
остання зима двадцятого століття
ніяк не могла вмостити свою подушку
ми стояли коло вікна зйомно-лункої квартири без меблів
із двічиною з сусіднього міста
з безкоштовним практично вином
і я намагався читати їй свої вірші
та ще й напам’ять
а вона мені – розтлумачити
основи діанетики
ми стояли коло вікна та слова все затримувались
ніби по них не приїздило ніяк несумлінне таксі
ми стояли але зима зима
ніяк не могла розстелити своє простирадло
ні вздовж ані впоперек

 

ПЕРЕХРЕСНЕ РИМУВАННЯ

На вухатих руїнах старої фортеці
посеред парку
для туристів навмисне
в листопаді з п’ятдесятої паралелі
все ще не полетіли у вирій співочі птахи деякі
й так само для них виставив на загальний огляд
свої ягоди – тис,
ягоди, що про них складено
низку
детективів.

Хороші ягоди, червоні – як кохання в кіно.
Кажуть, ягоди восени лічать,
ой, не ягоди,
але ягоди теж –
і восени кущ простягає туристам
свої отруйні кульки.

Тим паче слова
«турист»
і «тис»,
вони римуються,
хай рима не зовсім точна,
але її тип і якість визначать результати вживання ягоди.

Тисовий кущ сподівається,
що це буде
перехресне римування.

 

ПАРФУМЕР

найдешевший дезодорант
виявився найкращим –
пофоркав ним як їжаком
під пахвами
став пахнути
як дівчинка оля в метро в 11 класі
і сам у себе закохався

2017,
Київ-Прага