Східний індастріал

1.

вони прокидалися зранку і дивились новини
у яких говорили про свіжі смерті
за вікном ішов дощ липкий наче слина
наче хтось намагався ретельно стерти

всі канали новин політичні ігри
блокпости кордони і барикади
прапори стрічки плакати і стікери
кольорів які вже почали набридати

їм здавалось що це триватиме вічно
окупація міста водою у ринвах
та коли вони знов засинали з ніччю
обом снилося те про що мовчали новини

2.

чим східніш і південніш здається тим холодніш
більше занедбаних міст і спотворених часом станцій
у пияка із яким побились у тамбурі з руки випадає ніж
дівчинка у купе перед сном повторює я люблю тебе своїй ляльці

мабуть чогось не вистачало у нашій мові якихось назв
якоїсь нової термінології котра була би доречна
коли говориш про естетику прапору в небі над воєнною базою
про сирий грунт бліндажів ночувати в яких небезпечно

про поїзди що розстріляні невідомо з яких причин
їхні вибиті вікна їхні стіни поїдені ржею
про автоматні черги у відповідь які лунають вночі
про міни що розриваються зовсім біля траншеї

коли вихоплюєш наче окремі кадри обличчя бійців
з якими в"їжджали у переповненій вантажівці
до спорожнілого міста туману й кислотних дощів
в південно-східний індастріал
з латинським написом на нашивці

уже по приїзді у майже нічному метро
роздивляюсь людей їхній одяг усіх відтінків
життя у якому ніколи не трапиться катастроф
хіба що потяг прослідує станцію без зупинки

3.

середина осені
попереду ще півроку холоду
ще довго нам мерзнути в руки і видихати пару
прокидатися під монотонний стукіт дощу
в такі дні тільки і залишається що перебирати пошту
старі квитки на концерти й футбольні матчі
займати свої місця на сходах біля входу в метро
поміж бомжами що сплять обійнявшись
і голосними студентами
та оживлювати у пам’яті давні розмови

те що ти розповідала тоді звучало для мене
як щось з паралельного всесвіту
все це листування сполученням харків ужгород
яке розрізало країну навпіл
всі ці дальнобійники метафізика кримського автостопу
тієї зими ти вперше показала своїй дівчині море
яке вона ніколи доти не бачила

залиш адресу
я теж напишу тобі листа
розповім сумну казочку на ніч
наприклад про такий собі шкільний урок
на якому вчитель історії каже дітям
якщо читати підручники з кінця все буде правдивіше
вони пробують і назавжди звикають сприймати світ саме так
запам’ятовують зовсім іншу ретроспективну історію
читають про добровольчі загони які вертались з війни
кожна війна закінчується коли вертаються добровольці
завжди між собою подібні окопні зомбі
про що вони думають що наспівують сходячи з поїздів

наші веселі фрайкори в пост-дощовому берліні
наші двадцяті прокурені джазові хриплі і зголоднілі
наша програна партизанка втомлена інтифада
безнадійна герилья безалкогольний путч

наші сумні плацкарти і товарняки
тоді ми їхали у напівпорожньому вагоні
і провідниці радили нам зійти
пропонували купити нам квитки
на інший потяг який ішов до криму і поїхати до батьків
ми відмовляли казали що ніхто нас не змушує ми ж добровольці
це означає дешеві берці
молитовники під бронежилетом сірі розтягнуті кофти
які за версією одного з нас видавали
в американському спецназі для тренувань
але мені це більше нагадувало про львівський секонд

засинати з ножем в руці на бетонній підлозі напоготові
прокидатись від вибухів з думкою що міг би спати ще дві години
в той самий час ти мерзнеш на трасі чекаючи на авто і
полюєш на одну з п’яти жінок-дальнобійниць на всю країну
бідолашну країну яку розрізають вервиці вагонів
товарних поштових спальних заіржавілих
з фронту на фронт визначаючи де проходять кордони
для тих хто вертається їде живих і вцілілих

хто сидячи біля входу в метро перебирає старі квитки
згадує підтрибунні приміщення з яких починалися бійки
що перетікали у громадянські війни і навпаки
поки у сутінках загорались перші зірки
над автотрасою де тримаючись за руки дві лесбійки
намагаються зупинити хоч когось і водії
які евакуюють приголомшених футболістів
дізнавшись від однієї що за море чекає її
залишаються з ними та з солідарності теж не зрушують з місця

вірш який стане гімном цілого покоління
який цитуватимуть на холодних зупинках
декламуватимуть дорогою від метро
який кожному нагадає про щось своє
розслабся
ні ти ні я
його не напишемо

4.

пластика твоїх пальців кожна лінія злам
твоя індивідуальна мова що формувалася паралельно
з невідворотними деформаціями кісток розповзанням родимих плям
що залишались на твоїй шкірі немов загоєні акварелі

твої інтонації дотепер залежать від ілюстрацій у словниках
і головне в абетці від розкладу руху маршруток від розбудови
шкільного подвір’я від імені пса що весь час зникав
від запаху сторінок з журналів свідків єгови

сімейні світлини в альбомах тінейджерська музика на тб
вона звучала так довго що просто лишила відтиск
усі ці привиди з твого дитинства так міцно тримають тебе
це все через них ми просто не здатні порозумітись

5.

революції у моєму місті зазвичай починаються восени
з нічного мітингу на центральній площі під проливним дощем
коли червоне світло реклами раптово зблискує зі стіни
на обличчях протестувальників і тоді відчуваєш щось наче щем

у горлянці
або коли вранці все не закінчується людський потік
у метро і вам всім по дорозі адже й дощ перестав
і можна вивішувати прапори і плакати про шістдесят восьмий рік
лишати графіті наче татуювати власні міста

революція зводить з глузду коли під час сутички йдеш вперед
а ту що була від усіх важливіша губиш десь у юрбі
і вертаючись потім розпитуєш тисячі свідків й раптом острах такий бере
та коли ви врешті знаходитесь сам не віриш собі

6.

з віршами аполлінера у рюкзаках
з руками чорними від землі і бруду
неначе якісь шахтарі
у шахтарськім краї
з прапорами і гімнами
які лунали з колонок о шостій ранку
і здавали усі позиції але вперше звучали доречно
з цигарками з якими не розлучались
з цілими валізами спогадів та історій з життя

ті що насправді працювали десь в офісних центрах
у хмародерах над якими не пролітають ані янголи ані шахіди
ті що не так ще давно
вештались центром міста
і не знаходили собі місця
не знали де себе подіти
ті що чекали в дитинстві як і всі діти
що час коли-небудь зупиниться і їх заберуть деінде
кудись де ще є хрестові походи і реконкісти

ті що казали що кулі бояться хоробрих
і ніколи не пригиналися
знімаючи фільм про війну
воюючи заради всіх фільмів
тайлер дерден пишався би ними
тими що потім вертались додому
ішли на роботу
до своїх хмародерів
і піднімалися ліфтом
до самого верху
готові роздерти хмари
та янголів-мародерів

ось хтось із них заходить до свого кафе
стає там за барну стійку готує напої
якщо промотати фільм на початок
все буде інакше
та ніхто йому не повірить
якщо побачить у нього в кишенях набої
якщо побачить як він тримає гранати
він вмикає новини
яку-небудь аль-джазіру

21 століття тероризм регіональні конфлікти
апріорна приреченість актів мовлення заважає
мені говорити про це
я збираю крихти
з багатого повоєнного урожаю

це вірші які геть не пишуться
це все вірші з афганським синдромом

7.

революціонери молоді і старі
молодих як правило більше
вони з довгим волоссям і бородаті
або безбороді і виголені під нуль
у промовистих футболках
так що вони впізнають один одного
як впізнаєш людей з того самого концерту уже у метро
у них жилясті руки
і небезпечно запальні погляди
у їхніх дівчат

що у них в кишенях і рюкзаках?
цигарки псалми інструкція для вибухівки
надрукована на газетному папері
з радянськими абревіатурами
що у них за душею?
кілька місяців передової
нещасливе кохання
нездана сесія

вони засуджують шістдесят восьмий
і краєм вуха щось чули про тридцять четвертий
підійди і спитай у них що вони думають про політику
про перспективи консервативної революції
у році дві тисячі і п"ятнадцять
чи розуміють вони збираючись під райвідділком вже вночі
що нікого з їхніх не випустять
хіба що вони самі складуть їм компанію

спитай що вони відчувають опинившись зараз в оточенні
у маленькому дворику
що можуть розповісти
про конспіративні квартири
і закинуті заводи де їх тримали з мішками на голові
про маршрути якими вони втікали від патрулів
спитай принаймні яку музику вони слухають

політика – це як великий концерт
який може заважати людям з навколишніх будинків
що не розуміють цих дивних захоплень молоді
та який вони все одно чують
у новинах або по радіо
але іноді цей концерт розростається до фестивалю
і його ритмічні мелодії звучать по всьому місту
що перетворюється на концертний майданчик
але потім сцену хтось зносить
і забирають апаратуру

і вони одні залишаються посеред тих самих площ
зраджені і спустошені
і тоді розкладають свої біблії та інструкції з детонації
немов музики свої партитури
і переглядаються
ще не знаючи
що їм грати

8.

коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід
ми будемо іти пішки рухаючись вздовж залізниці
на цей раз без зброї зібравшись наче в похід
і тіні у присмерках будуть ховатись на наших лицях

ми будемо переховуватись від патрулів удень
переповзаючи через мінні поля зливаючись з горизонтом
а вночі при багатті співатимемо повстанських пісень
й ділитимемося спогадами про різні ділянки фронту

там ми зробимо цілий фільм знімаючи без кінця
східний індастріал – однаковий у кожному визволеному місті
блукаючи між розбитих промзон та уникаючи ті місця
де на нас полюватимуть вцілілі сепаратисти

ми вирушимо навесні у найкращий для цього час
коли дерева над шанцями лише почнуть розквітати
ми підемо аби попрощатись з війною в останній раз
бо на сході навіть повітря смакує не так як в нас
бо на сході – як і на півдні – живуть найгарніші дівчата