***
Тело мое издает запахи как будто я весь день проработала у станка как будто бы я была вонючим рабочим после тяжелого дня но нет я сижу у окна и мне пахнет мое тело вне зависимости от количества ванных процедур я слышу запах своего тела я обозначаю место в пространстве и во времени своим телом которое издает и притягивает запахи теперь я знаю почему Эйнштейн показывает язык мне
***
вдыхая-выдыхать воздух
выдыхая-вдыхать воздух
и думать и говорить и знать
что выдыхая-вдыхаешь воздух
вдыхая-выдыхаешь воздух
и не думать не знать не говорить
что кто-то где-то там перестает
что кто-то где-то там перестал
что кто-то где-то там перестали
дышать
***
1.
небесні метафори
томаса еліота
осипаються
попелом на лисі голови
читачів бостон івнінг транскрипт
хоча і самі читачі і бостон івнінг
живуть лише в пам'яті
чорних на жовтому чорнил
і ніхто не озирається ніби прощаючись
з ларошфуко
чи з тобою еліоте —
що читаєш зараз
про що пишеш
які молитви тобі приносить весняний вітер
2.
читаю тебе еліоте
ношу з собою —
незнайомим містом
порожніми площами й вулицями —
коли туристи допивають
останній келих
за знайомство
коли завмирає місяць
над високими вежами
коли засинають півні-флюгери
ні до кого так і недокричавшись —
вимовляю твої слова еліоте
і вчуся слухати
***
про що ти думаєш темними весняними вечорами
за кількасот кілометрів від своєї поштової скрині
повної рекламного сміття і політагіток
із ким ти запиваєш свої радощі і печалі
темними весняними вечорами за кількасот кілометрів
від будди-аллаха-христа які ніколи не подадуть руки
але іноді можуть натякнути — добре старий
буде тобі золота рибка —
лише вийди до води — закинь сіті
кого ти згадуєш темними весняними вечорами
за кількасот кілометрів від знайомих вікон
де світять світло заговорюючи злих духів
і сподіваються
на попутний вітер
лагідне море
і сорочку в якій народився
***
Теперь-то она научилась различать контекст и понимать важность приветственных фраз. Она говорит:
маме — мам, привет
подруге — это я
другу — куку
официальным лицам — добрый день или здравствуйте
бомжу, что живет неподалеку — вот вам на булочку-бутылочку
дворнику — ничего не говорит
знакомому-“антифашисту” — Женя, иди нахуй
И все идет своим чередом:
распускается и цветет абрикос, отцветают вишни, девочки и мальчики гуляют парками, держась за руки, птички щебечут, солнышко светит, мамы и папы с колясками, детки в панамках. И зной, и пыль, и комары. Лето красное! Хочется на море или к водоему, из жаркого города — прочь.
Из жаркого города — прочь, на своих двоих. Вчера Нине снарядом оторвало ногу. Ничего — говорит, ее муж Коля, выживем, и этим
летом.
Невмирущий
1.
а потім згадувати образ твій -
склеювати з різних спогадів
це твої рухи
так ти горбиш спину
це твої очі
це ти посміхаєшся
або так
слово
вікно
метелик
вино
вулиця
ніч
подих
дзеркало
гребінець
кава
очі
і ніколи не наблизитися хоч на мить
і ніколи не згадати голосу
ти спиш?
2.
риба проковтнула сонце
і стала схожою на апельсиновий м'ячик
який знайшла качка
і висиділа яйце
в якому була голка
яка впала на землю
і народилося дерево
на якому висіла скриня
в якій сидів заєць
***
Так місто, певно, дихає вночі —
як я пишу
тобі.
Дорогами неходжених доріг.
І навіть не питаю, чи зберіг
У скрині спогадів непевний рух душі.
Так вперше в море ходять кораблі,
Віднесені вітрилом від землі.
І вірять в рибу, сіль морську
і мудру сіль людську.
Так я пишу тобі й
ретельно добираю знаки,
аби не помилитися.
Хоча яка різниця —
акценти розставляємо не ми.
І наголос блукає диким звіром
аж поки не прокинеться в пітьмі
не Іродом,
а вівчарем.
Мовчи.
Ніч обережно гасить голоси
і притупляє спогади в мені.
Так лезо притупляється ножа —
коли іржа.
***
так быстро остывает след
листа
он голову сломя
стремится
к равновесию
и памяти плита
и крик голодной птицы
и сны о смерти
когда ходит смерть
молчи ее как можешь
не смолчать
и падать
падать
до отчетной точки
Из цикла «Маша и медведи»
1.
мужчина средних лет
внятной наружности
сидит возле нее и гладит ее по спине
он говорит
я пишу стихотворение на твоей спине
когда будешь большой –
вспомни об этом
время – где ты?
есть ли ты - время?
восклицает этот мужчина
и кажется себе сюрреалистом
она кажется ему женщиной с любовью
у нее длинные пальцы
она говорит
что иллюзии разъезжают в трамвае
что атмосферу накалять не нужно
что пластика тела есть пластика души
она не знает где были лагеря украинских беженцев в ЧР
но она что-то слышала о призраках свободы и о дневном сне
мужчина – зверь - думает она
женщина – робинзон крузо
так проходит их вынужденная встреча с целью получения скромной подписи в индексе для своевременного окончания экзаменационного периода
ибо все должно быть вовремя
2.
- Маша, можно задать вам личный вопрос? - спрашивает этот мужчина.
- Да, - отвечает Маша.
- Маша, скажите, у вас есть...?
- Что? - вопрошает Маша.
- Фото вашего клитора.
- А, клитора, к сожалению, нет, - удивленно отвечает Маша. Но ведь физиология у всех женщин одинаковая.
- Нет, ну что вы, Маша, - у всех разная. Вот у вас — он снаружи или спрятан? - спрашивает этот мужчина.
- Спрятан, — отвечает не краснея Маша.
- А! - восклицает этот мужчина.
Пауза.
- Маша, скажите, вот вы думаете о жизни?
- Думаю, - отвечает Маша.
- И что же? - спрашивает этот мужчина.
- Думаю, жизнь — это то, что мы проживаем, - отвечает Маша.
- Нет, жизнь — чистая фикция, - говорит этот мужчина.
Маша хочет что-то возразить, но вдруг понимает,
что имеет дело с настоящим! сюрреалистом.
Маша снимает с головы парик, кладет ему в суп
и уходит.
Мовчання і горлач
Тілестність має час і простір.
Хоча не думає про це буденна жінка,
торкаючись як завше горлача,
щоб принести води.
Бо тиша і вода,
стирають лінії на тілі горлача,
що свого часу нанесла рука
творця.
Хоча не думає про це буденна жінка,
торкаючись як завше горлача,
щоб випити води.
Бо час і простір — то її рука.
***
зірки розсипані небом мов родимки на тілі
довгий караван сунеться чумацьким шляхом
до чумацького шляху
день-ніч
ніч-день
хтось втомлюється і раптово
перетворюється на пустельну квітку
або руде каміння або сонячного зайчика
у кого що на руці виведено
червоним по білому
ніч-день
день-ніч
народжуються молочні зірки
як діти які змалку знають
як приборкати вітер
день-ніч
ніч-день
жовте листя вкриває шлях
який замітає біла курделиця
нараз усе підкорюється вічній воді
і вічному сонцю
іноді лунають поодинокі голоси
куди ми? навіщо?
ніч-день
день-ніч
кам’яні ідоли дивляться вдалечінь
і в їхніх очах бачаться зелені ріки
які втамовують жагу
і почорнілі гори
що тримають небо
і чумацький шлях
що веде до
чумацького шляху
Как я отношусь к фонарю
я как-то отношусь к фонарю
с 9 этажа фонарь мне кажется
фонарем
нас разделяют и соединяют одновременно
несколько метров
у меня нет к нему ни любви ни ненависти ни злости —
я безразлична к нему
я знаю что фонарь — это не велосипед не цветок
не дом не река не рука и еще множественное не
скорее это столб и свет
(так бы сказал ребенок)
моя подруга Таня
относится к моему фонарю вне сознательно
она просто не знает о нем
никогда не видела
не слышала
и никому не скажет
у нее есть свой фонарь
к которому она тоже как-то относится
я знаю что ее фонарь — напротив ее окон
или ее окна напротив фонаря
или окна ее напротив фонаря ее
звучит даже пророчески
можно сказать что фонарь (мой и ее)
это иллюзия близости
внутренней
несмотря на километры
между нашими фонарями
пусть разными но чем-то схожими
даже очень если хотите
как столб и свет
тело и голова
стебель и цветок
ствол и крона
все по подобию божьему
и если нас с ней объединяет фонарь
то и других
не похожих
но внутренне близких
тоже может объединять сама идея фонаря
ведь человек ищет человека
теперь при встрече можно спрашивать
как ты относишься к фонарю
если никак значит можно смело выставлять фонарь
мол забирай его изучай-относись а потом приходи
и от одной только этой мысли
хочется горячего чаю
и чтобы снег за окном
и ночь
и фонарь
***
Великий майстер
гончарного мистецтва,
Певно, відчуває Бога
у ту мить, коли ліпить
глечики й кухлі, яндоли-куманці,
тарілочки й чашки
на гончарному крузі.
Але різниця в тому,
що, коли трапляється тверда глина
або підводить рука,
він бере інший шматок
і починає спочатку.
Без сліз, без жалю, без панахид.
Лише з деяким відчуттям
власної недосконалості,
і якоюсь впевненістю,
що на все у світі є воля Божа.
