Кровообіг

сучасна українська поезія, вiршi, українська література XXI сторіччя, українська мова

Клоуни

Коли мені було чотири,
в наше смт. приїжджав цирк шапіто на колесах.
Мама ще казала: «Юр, давай підемо подивимось на клоунів!»,
«Юр, подивись які веселі клоуни!».
«Кллоооуууниии» — повторював я, дивлячись на розмальованого веселого чувака,
який дихав сміхом і перегаром,
який задихався перегаром і сміхом,
який колись помре усміхненим від цирозу печінки.
«Клооооууууниии» — повторював я — а потім виблював на нього всю місткість мого чотирирічного шлунку,
коли той взяв мене покатати на «ромашці».
«Клоооуууниии» — говорив я знервовано і зі злості зламав виграний в тирі простий олівець та луснув дві червоні надувні кульки.
«Клоуни» — так звучала тема написання твору на домашнє завдання з української мови, за яке я отримав двійку, бо так і нічого не зміг написати.
Клоунів показували фільми та мультфільми на усіх телевізорах,
а нові шапіто приїжджали до нас щоліта.
Клоуни дратували мене щороку намахуючи тупими приколами на перше квітня.
«Клоуни!» — кричав тренер нашої ДЮСШ з футболу,
коли ми програли 5-1 на домашньому стадіоні якимось «заїжджим аматорам».
«Клоуни!» — кричав він на тренуванні на наступний день коли ми бігли за програш «штрафні» десять кругів, ледве волочивши ноги.
«Куди ти лізеш, клоун!» — чулися слова прораба, коли я впав з риштування на сьомій опорі дарницького мосту.
«Клоун» — говорила моя дівчина, коли я знов читав «Маленьку» перед «серйозними» людьми.
Клоуни, пажі, коміки, арлекіни, циркачі, дресирувальники, паяци, диваки, руді бездарі, баламути, посміховиська, джокери —
давилися сміхом і перегаром. Перегаром і сміхом.

Тамада

Цей текст взагалі може бути не прочитаний, та вже написаний,
ця історія не про насущні важливі речі у житті,
а всього лиш про вибір професії в цій державі:
співвідношення намагань і реальності
продавців в супермаркетах з вищою
географічною чи юридичною освітою,
філологів, які заробляють лише репетиторством перед ЗНО,
істориків, які з металошукачами в руках снують полями,
маркетологів, котрі вишукано фугують плитку в Чехії,
менеджерів, які збирають ягоди у Фінляндії,
інженерів, які трудяться на будовах квітучої сусідньої Польщі,
та інших... — необхідне неодмінно додумати.

А що ж робити з акторами? — можливо, не запитаєте ви —
що робити з усіма їхніми завченими на пам’ять текстами
світової та української драматургії, з усією бутафорією
та реквізитом, накладними грудьми, перуками та костюмами,
що вкриваються пилом, через те, що більшість вистав
відмінили, а найкращі виконавці не погоджуються працювати
за мінімальну зарплатню і кілька гвоздик під час тихих овацій?
Усі актори стають ведучими! Лузери далі продовжують
проводити неприбуткові події для порт фоліо,
а професіонали косять бабки на сімейних «празниках життя»!
Володя: 19 років, третій курс Інституту мистецтв при
ТНПУ імені Володимира Гнатюка, спеціальність театральне мистецтво,
ріст: метр вісімдесят два, вага шістдесят п’ять кілограмів,
волосся на голові довший час було довгим, потім ні.
Перше своє весілля в селі Лиски, в родині Федірко,
де працював тамадою, він запам’ятав на все життя.
Листопад був холодним і дощовим, але це не перешкода
для двохсот гостей (по сто з боку молодого та молодої),
аби веселитися, тим паче усі церемонії (РАГС і вінчання) позаду.
Тож якраз наставав час для тамади — ось де він зможе на повну
проявити усі свої таланти, знання творів Шекспіра та Карпенка-Карого —
себто проводити різноманітні конкурси, скачані з Інтернету,
жартувати над дружкою та присвячувати їй усі пісні,
які виконуватимуть впродовж вечора підпиті місцеві лабухи.
Ніщо не віщувало біди, але якщо ці слова вже написані,
то їй, себто біді, неодмінно бути, а саме
звичайній бійці гостей з боку молодого і молодої —
і все було б як зазвичай — вони б потім помирилися і пили далі, якби:
а) молодий не вставився за своїх;
б) не отримав від дружби (брата молодої) по писку;
в) не віддав за це майбутній дружині ляща;
г) вона після того не впала в болото;
ґ) її плаття не було таке білосніжне;
д) її батько не дістав в будинку з-під дивану мисливську рушницю;
е) тамада не крикнув у мікрофон, щоб усі тікали;
є) батько не наставив рушницю на тамаду
і сказав, що тепер у нього немає вибору.

Я не знаю, як Володі пощастило залишитися живим,
але тепер він часто повторює, що вибір залишається завжди,
з будь-якою освітою і навіть у цій державі.

Мігрант

«Ось тобі спрага: від щастя до відчаю —
бути свідомим, тремтливим і ввічливим
в країні проблем, фальстартів і позики
ми почуваємось лівими відморозками.
Що тобі до їхньої справи і взагалі що тобі
до їхнього голосу в довгому хоботі,
всіх зволікань, пустих обіцянок —
картата сумка, порваний валянок.
Все запустили довели до ручки,
на залізничних вокзалах люди з „кравчучками“,
люди у потягах, просьби зі слів —
більше стає серед нас жебраків.
Росте калина, колоситься жито —
краще скажи як день прожити
з тими податками, курсами, змінами
на ними встановлений прожитковий мінімум.
Пошлю все до біса, не буду їх слухати,
ми й так вже зарились в багні по вуха —
на кого надіятися, кому можна вірити
з їхніми пророками і продажними кліриками,
з їхньою політикою, депутатами й мерами —
виграй ґрін кард, тікай в Америку,
відкриють візу, їдь на трускавки,
забудь усе, що до того знав ти,
в Іспанію, Туреччину, Польщу, Італію —
нас там не звали, але ми туди звалюймо,
знайдемо житло, наймемося на роботу
і там називатимемось патріотами,
будемо говорити про рідні розвал і корупцію,
в крайньому разі, займатимемося проституцією:
що тобі тут, тобі вже тут тапки,
в житті все одно все вирішують бабки,
і треба як більше, багато і дуже —
то як, ти зі мню чи ні, друже?»

Адміністративні центри України

На хер сон такого життя за такі суми?
Харкав на все це, забивав його києм,
в чорних гаях чорними вівцями заснулі ми,
йдемо крізь рівні тернові поля, тихо виємо,
поміж жито і мир, обминаючи левів до нецька,
за порогами кажуть усе наче люцьке.
Плисти по лтаві Дніпра, ми ж черкаси зовсім незлецькі —
уж гóродом стали ріка, Франко і Хмельницький,
і Кіров з Миколою, лиш о де саме?
Бальзак мав (бо)лю до Ганської, їздив містами,
тож в дечому жінка винна ця.
Надіюсь, нічого більше не зміниться,
не перекреслиться, не стане попелом
жодних змін —
Се ваш топос
і навіть крім.

Отже

Отже все так залишається: вічне каміння й дощі,
хочеш бери його, може, піднімеш —
більше нічого нема на підміну,
зрощення снігу із тілом і тлом,
що заховають плащі
за вікном.

Ці краєвиди тебе розтинатимуть млосно та всує,
побережи все що є по периметру,
інші чекатимуть поки ви вимрете,
доки ковтатиме капсула,
хоч загалом не пасує
систолі ця діастола.

Досі вдавалося досягати — все і нічого, нічого і все,
не зауваживши, що там у них за парканом,
з тими повчаннями, бібліями і кораном,
змінами проповідників та месій,
трактування доброго в зле:
не пожав — тож не сій.

Катаракта

Стосунок до чогось
як стос конвульсій.

Криве дзеркало
викриває сутність —

амінь залишився на тімені:
імені частка ≠ повітря часу.

Значення

Зволікати не варто, коли це можливо дозволити,
наче камінь униз, наче стежка кудись навмання,
знову вдавши знання,
начепивши звання,
заливаючи в шлунок і в кров тепле золото.

Закипають тривога і час, водогін перекрили траншеї,
обізветься архангел що все незадумане стерто,
та не стане грошей,
тане блуд мов кліше
в пікторграмах посилів його досі мертвих.

На звороті синтагми ростуть послідовністю днів,
так що досі зривають обсценно судомності накип —
ми сьогодні на дні,
скільки б вітер не дмів,
не питай більше як мене звати.

Наші ямби це ями усіх несформованих дактилів
проростають як ніч і пітьма у твоїх передбаченнях,
вибір хибної тактики
і законів дидактити
вже не змінить кінцевого значення.

Кровообіг

На середині шляху намагаєшся зазирнути,
що буде наприкінці,
минають шпали, вимірюють колії, рейки.

Я стрілка годинника на чиїсь руці,
яка прорахує наступність,
зупинившись, коли розрядяться батарейки.

Якщо не переставатиме битись і пнутись
поламане серце
з виразом часу застиглого на лиці.

*

Доки дихається, хоч не знаю навіщо ще,
доки проклятий Марко носить голови у мішку,
я на тебе дивлюся, хоч би як в глибині пече,
я тобі пишу
все, що не міг тоді розказати,
образність видих, а почерк на вдих,
тіні повзуть попід стінами так пихато,
тіні — це все, що лишилось від нас самих.

Ось тобі вітер в долонях, і дерево, що хитається,
мовчки сховавшись в осінні дурні падолисти —
човен на хвилях залишений мідною жалістю,
в ньому якийсь потопельник виплив і вистиг.

Так розтривожено пам’яттю білою
серце наповнює мілина,
носять розтерте його до млина
тихі пророки, що пишуть Євангеліє —
ти бережи себе, милий янголе,
як пролітатимеш схилами.

Спадабаўся матэрыял? Прапануем пачытаць:

Пераклад:
Алесь Плотка

добра
што мяне тут ніхто не ведае
пагана
што ўсе хочуць даведацца
хто я

Пераклад:
Мікола Адам

хіба любоў ратуе ад нябыту
наш першы крык
гэта аплакванне ўласнай смерці
потым мы будзем плакаць толькі
па страчаных дробязях

Пераклад:
Алесь Плотка, Макс Шчур

і скала, і будынак відочныя кірлям
і драбнюткаю сольлю пасыпаны стол
і пад ёй незавершаны шэраг чарнільны
незнаёмых
чужых
неразгаданых
слоў

У Гены бюджет — брошенный грош
В старую жестяную кружку.
В его день рожденья всегда идёт дождь
И бегут пешеходы по лужам.